Військові зі Славути, які загинули на Сході України стали почесними громадянами міста

27 березня депутати Славутської міської ради задовільнили подання громадської організації «Рідна Славутчина» щодо присвоєння звань «Почесний громадянин м.Славута» п"ятьом жителям нашого міста (посмертно).

Меморіальні дошки новітнім Героям з'являться ще на двох школах міста

Виконком Славутської міської ради 16 січня підтвердив клопотання директорів трьох шкіл міста про встановлення меморіальних дошок військовим зі Славути, які загинули на Сході України.

Тіло Андрія Повстюка привезли до Львова

До Львова сьогодні, 21 серпня, привезуть тіла військових, які служили в 24-й військовій механізованій бригаді (м. Яворів Львівської області) Івана Луцишина та Андрія Повстюка, і одного військового 25-ї повітряно-десантної бригади Дніпропетровська Сергія Шевчука.

Іван Луцишин загинув 17 серпня під Луганськом, його поховають у Самбірському районі.

Андрій Повстюк загинув 11 липня під Зеленопіллям, його поховають в Славуті, звідки його батьки.

Сергій Шевчук загинув 17 серпня під Макіївкою на Донеччині, тіло перевезуть у Борислав, де мешкають його батьки.

Похорон, ймовірно, відбудеться в суботу, 23 серпня. 

Знайшли тіло війського зі Славути

Знайшли тіло військовогоАндрія Повстюка, якого кілька тижнів шукали родичі. Хлопець воював на Сході України. 

"Щойно подзвонили рідні з гіркими новинами. Знайшли тіло Повстюка Андрія. Багато місяців велись пошуки його, близько тижня чекали результат аналізу ДНК, були сподівання, що це не його тіло! Вчора розмовляла з батьками Андрія, намагалась їх заспокоїти... Ми всі сподівались, що він все ж таки знайдеться живим! Але... Вічна пам'ять Герою!", - написала на своїй сторінці у Фейсбуці Людмила Васильєва.
Про час прощання і поховання в м. Славута буде повідомлено згодом.

Рідні зі Славути шукають військового, який загинув на Сході

Як відомо, в числі сімох військових, загиблих у бою під Ямполем на Донеччині, було двоє подолян.

37-річного підполковника Ігоря Ляшенка, батька двох дітей, поховали у рідній Шепетівці. А 30-річного Андрія Повстюка, уродженця Славути, який перебуває на Донбасі з березня, рідні шукають і досі. 

У четвер, 19 червня, бійці 24-ї окремої механізованої бригади, що дислокується у місті Яворів Львівської області, потрапили у засідку. 

А вже 20 червня рідним Андрія Повстюка, заступника командира взводу, заступника розвідувального відділення батальйону повідомили, що він загинув. 

Проте ні тіла, ні документів нібито загиблого бійця рідним не надали, пояснивши, що все обгоріло так, що ні привезти, ні ідентифікувати щось немає можливості. Однак усі, хто разом з Андрієм брав участь в останньому бою, стверджують, що мертвим його не бачили.

«Пятьох загиблих поховали, а Андрія та Миколу Шайногу, його бойового товариша, не знайшли, – розповідає дружина Андрія Наталя. – Нам сказали, що Андрій згорів у БТР. Але потім, коли ми самі почали розшуки, виявилося, що він сидів за кермом КАМАЗу. Ми поспілкувалися з хлопцем, який знаходився поруч з Андрієм. Той сказав, що коли почався шквальний обстріл, КАМАЗ зійшов з дороги, врізався в дерево і перекинувся. Андрій отримав удар у груди і знепритомнів. Хлопець, кілька разів безрезультатно спробувавши привести його до тями, втік, бо навколо вівся обстріл.

Жоден із тих, хто був тим, не сказав, що бачив Андрія мертвим. Бо поранених терористи добивали, як зробили це з командиром батальйону – пострілом у голову. 

У пошуках ми об’єднали зусилля з родиною Миколи Шайноги. Писали Президенту, депутатам Верховної ради, керівникам АТО – ніхто не відгукнувся. Андрієві брати Іван та Сергій їздили в Міністерство оборони, там сказали: «Шукаємо». Лише Анатолій Гриценко відправив лист в Міністерство оборони, після чого, думаю, шукати почнуть старанніше. 

Єдине, чого ми конкретно зуміли добитися, це те, що зі списку загиблих Андрія перенесли до списку зниклих безвісти.

Досі наша родина стукає у всі двері, але безрезультатно. Ми звернулися у Міжнародний червоний Хрест. Ми підключили волонтерів зі всіх східних областей та районів. У мене день починається з того, що я обдзвонюю лікарні Луганська, Дніпропетровська та Харкова. І там мене вже впізнають по голосу». 

Бойовий товариш Андрія Віталій, який теж брав участь у АТО, але через порання змушений був повернутися додому, уже 21червня поїхав у Карпати, до мольфарів, які займаються пошуками зниклих, і які, незалежно один від одного сказали, що Андрій живий. Що має травми і навіть сказали, де його шукати. Назвали навіть село Закитне, описали хатинку, біля якої він може бути. Рідні їздили туди, але територію вже зайняли терористи. Згодом спецназ робив зачистку території, але нічого не знайшли. 

«Не знаємо, чи й шукали, – каже старший Андріїв брат Іван, – бо наші слова сприйняли з іронією. Ми виступали на Громадському телебаченні, на СТБ, у «Надзвичайних новинах», і всюди просили допомоги, даючи номери своїх телефонів. Ще йшла передача, а нам уже надходили дзвінки та СМС-ки – в основному, з погрозами та страшними розповідями про те, що сталося з Андрієм. На щастя, на 10 таких повідомлень одне траплялося адекватне. І хтось зі східної України повідомив, що Андрій у полоні, що там є людина, прізвище та по-батькові якої співпадає з братовими. 

… Найстрашніше те, що їх просто здали. Як розповідали ті, хто вижив, колонна, вже після бою, їхала з Ямполя. Мали рухатися зовсім іншою дорогою, але їм сказали звернути і поїхати тим шляхом, де на них уже чекали. Хлопці казали, що чули розмову ополченців: «Не висовуйся, зараз ще одна колонна буде…». Після того почався обстріл. Їх обстрілювали з відстані 50 метрів з крупнокаліберних кулеметів. І хлопці бачили, що Андрій та Коля Шайнога втікали до лісу.

Після обстрілу бандити прочісували територію і, скоріш за все, Андрій з товаришем потрапили в полон. 

І що б нам хто не казав, ми відчуваємо, що він живий. Адже Андрій – професійний військовий, розвідник. Має понад 12 років вислуги, брав участь у конкурсах з виживання, у другій ротації був в Іраку.

Такі люди просто так не гинуть». 

Лариса ШАНДОВСЬКА, "Є"

Підписатися на цей канал RSS